A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Звенигородська Районна
Державна Адміністрація
Черкаська область, Звенигородський район

Конституційне право на свободу світогляду та віросповідання

Дата: 13.09.2019 14:44
Кількість переглядів: 33

Свобода віросповідання — право сповідувати, практикувати будь-яку релігію або не сповідувати жодну з релігій. Свобода віросповідання закріплена в багатьох правових документах, міжнародних та національних, зокрема, у Конституції України.

Право на свободу світогляду і віросповідання є складовою системи конституційних прав і свобод людини. Воно класифікується як особистісне, немайнове право, спрямоване на конкретизацію свободи і вільний розвиток особи.

Свобода світогляду означає право мати власну позицію сприйняття світу, навколишнього середовища, сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати взагалі. Вільно, на власний розсуд виховувати своїх дітей і прищеплювати їм те світобачення, яке батьки вважають найкращим. Це право забезпечується охороною держави, оскільки ніхто немає права нав'язувати іншій людині свою точку зору, примушувати до певного світогляду і релігії.

В демократичній державі наявність таких прав і свобод є важливим компонентом, який забезпечує реалізацію правової політики саме при такому політичному режимі. Саме це право дозволяє громадянину обирати, а не підкорятись тому, що вже запроваджено або що визнається більшістю.

Проблема релігії та панування релігійного світобачення починає формуватись ще в епоху Античності, де до будь-якої релігії ставились з повагою, всі релігійні організації були правомірними.

Проте з часу прийняття християнства поширюється релігійна нетерпимість, головним і панівним вважається лише християнство, інші релігійні організації зазнають жорстокої дискримінації. Наступна епоха Відродження ставить чітку мету: відокремлення церкви від суспільного життя. Виникає такий міжнародний рух як Реформація, який вперше говорить про перевагу внутрішньої особистої віри над зовнішніми проявами релігійності. Лідерами цього періоду були Мартін Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін.

Після буржуазних революцій в перших Деклараціях прав людини XVII ст. (Англійська Декларація прав людини, Французька Декларація про права людини і громадянина). закріплюється право на віросповідання, але нічого не сказано про те, що людина може взагалі не сповідувати жодної віри.

В період Нового часу проблема релігії і світогляду розглядається як частина правової політики. Саме в цей період розпочинається боротьба за рівні права і свободи кожного громадянина, і право на вільне сповідування будь-якої релігії стає невід'ємним компонентом демократичних прав і свобод. Також наголошується на тому, що людина має право взагалі не визнавати жодного виду релігії і бути атеїстом.

В Російській імперії, а також Україні, яка на той час входила до її складу, пріоритетність одних релігій над іншими, дискримінація певних релігійних організацій проіснувала аж до Лютневої революції 1917 р. Лише постановою Тимчасового уряду «Про свободу совісті» 14 червня 1917 р. були скасовані всі релігійні обмеження, вперше юридичне закріплення отримує право не сповідувати релігії взагалі. Проте деякі заборони все таки існували, оскільки церква не була відокремлена від держави. Конституція УНР 1918 р. гарантує право людини на свободу віросповідання, але чітке закріплення цього права відбулось лише у незалежній Україні

Реалізовуючи своє право на свободу світогляду і віросповідання, громадяни мають право вільно сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати взагалі ніякої, обирати релігійну літературу, встановлювати і підтримувати міжнародні контакти, виїжджати за кордон для паломництва, брати участь у різних релігійних організаціях. Визнання цього права надає людині захист від зазнання примусу щодо прийняття релігії або переконання на свій вибір. Можуть накладатись лише ті обмеження, які встановлені законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки і порядку.

Комісія ЄСПЛ визначила питання, які не захищаються ст.9 Конвенції. По-перше, держава може заборонити релігійній секті визначати свій статус у правовій структурі. По-друге, особа не може оскаржувати політику державної церкви, оскільки вона може вільно її залишити. Також Європейський Суд з прав людини постановив, що держава повинна забезпечити можливість відлучення особи від церкви, а також не має права примушувати фінансувати будь-яку церкву.

Отже, на основі Конституції України 1996 р. свобода світогляду і віросповідання означає:

1. свободу вибору релігії або відмову від всякого віросповідання;

2. свободу проводити релігійні обряди;

3. свободу засновувати нові релігійні організації.

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування: Які соціально-економічні проблеми для Вас особисто найбільш гострі?

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень