A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Звенигородська Районна
Державна Адміністрація
Черкаська область, Звенигородський район

Згадаймо Героїв

Згадаймо Героїв

1. Солдат Юрій Власенко, 1985 року народження, 1-й аеромобільно-десантний батальйон 79-ї окремої аеромобільної бригади, Миколаїв. Уродженець Кропивницького, Юрій проходив строкову службу в десантних військах у Миколаєві. З початком російсько-української війни пішов до війська добровольцем, потрапив у 79-ту аеромобільну бригаду. Брав участь у боях за Лиман. 3 червня бойовики атакували колону десантників, серед яких був Юрій Власенко. Одним із перших він вступив у бій і був смертельно поранений. Посмертно нагороджений орденом “За мужність” III ступеня, а в Кропивницькому вулицю з “3-ї П'ятирічки” перейменовано на його честь. 

 

2. Рядовий Родіон Добродомов, 1984 року народження, полк “Азов”. Уродженець Києва. Під час Революції Гідності був її активним учасником у складі “Автомайдану”. З початком війни добровольцем пішов у полк “Азов”. 9 травня проросійські бойовики з групи “Мангуста” напали на міське управління МВС у Маріуполі, де заблокували на 3-му поверсі групу військовослужбовців та місцевих міліціонерів. Щоб врятувати їх, група нацгвардійців, військових та «азовців» розчистили прохід до управління МВС для спецпризначенців із «Омеги», які зачистили будівлю. Родіон Добродомов загинув у цьому бою, коли бійці “Азову” заходили в будівлю управління. Того ж дня полягли також: начальник ДАІ Маріуполя Віктор Саєнко, інспектор патрульної служби Михайло Єрмоленко, заступник командира 20-го батальйону територіальної оборони «Дніпропетровськ» Сергій Демиденко, кулеметник батальйону «Дніпро» Олег Ейсмант і боєць Нацгвардії Богдан Шлемкевич.

Родіон Добродомов посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. 8 травня 2015 року в Маріуполі на вулиці Георгіївській відкрито меморіальну дошку на честь міліціонерів і військовослужбовців, які загинули під час захисту Маріупольського міського управління міліції.

 

3. Полковник Костянтин Могилко, 1978 року народження, ескадрилья «Блакитна стежа» 15-ї окремої бригади транспортної авіації Повітряних сил ЗСУ. Уродженець Вінниці, кадровий військовий. 6 червня 2014 року літак-фоторозвідник Ан-30Б полковника Могилка з екіпажем із 8 осіб здійснював спостережний політ над Слов’янськом. На висоті 4050 метрів їх підбила ракета з ПЗРК російських терористів, яка влучила у правий двигун. Ан почав горіти, втрачати висоту і падати на житлові квартали міста. Костянтин Могилко віддав наказ покинути літак, а сам лишився у кабіні й скерував літальний апарат за межі міста. Він упав за селом Пришиб Слов’янського району. Крім Костянтина Могилка, у збитому літаку загинули також оператор фотозйомки Сергій Камінський, радист Володимир Момот, бортмеханік Олексій Потапенко і борттехнік Павло Дришлюк. Молоді офіцери Кирило Крамарев, Василь Полажинець і підполковник Сергій Ніколаєв зуміли врятувалися завдяки парашутам.

Указом Президента від 20 червня 2014 року Костянтину Могилку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

2014 року фото Героя з’явилося на конвертах «Укрпошти» у серії «Героям Слава!», а 2015-го ім’я Костянтина Могилка присвоєно літаку Ан-30Б (бортовий номер 86). Наступного ж року площа на проспекті Космонавтів у Вінниці отримала його ім’я, а у Пришибі на Донеччині відкрили меморіал «Скорботний янгол» на честь загиблих над Слов'янськом льотчиків.

 

4. Старший лейтенант Григорій Терехов, 1960 року народження, 34-й окремий мотопіхотний батальйон. Уродженець Полтавщини, з початком війни пішов добровольцем до війська і розпочав службу в 34-й ОМПб на посаді заступника командира з виховної роботи. 21 липня під час обстрілу блокпосту № 3402, Григорій Терехов отримав чотири кульових поранення в живіт, захищаючи вже звільнену Костянтинівку. Помер того ж дня в Костянтинівській районній лікарні від отриманих поранень.

Указом Президента від 4 червня 2015 року посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

 

5.Генерал-майор Олександр Радієвський, 1970 року народження. Командир 21-ї окремої криворізької бригади охорони громадського порядку Національної гвардії України, уродженець Кривого Рогу.

Під час спецоперацій зі звільнення Миколаївки, Семенівки та Слов’янська особисто керував діями бійців зі знищення блокпостів російських бойовиків. Загинув у бою під час звільнення Лисичанська 23 липня 2014 року. В той день він разом зі своїми бійцями потрапив у засідку на мосту. У цьому ж бою разом із командиром загинули полковник Павло Сніцар та солдат Ігор Коцяр.

15 липня 2014 року Указом Президента нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. У Дніпрі та Кривому Розі на його честь перейменували вулиці.

 

6. Солдат Роман Власюк, 1989 року народження, уродженець Житомирщини, 51 окрема механізована бригада. Роман загинув 1 серпня під час боїв за звільнення Красногорівки. Смерть наступила від розриву ворожого снаряда, який влучив у бронетранспортер Романа Власюка. У жовтні 2015 року в рідному селі загиблого юнака, в Городищі, відкрили пам’ятник Роману Власюку та Михайлу Рибаку. Указом Президента України 4 червня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

 

7.Андрій Грек “Балаган”, батальйон “Азов”, 1987 року народження. Андрій був етнічним росіянином, але напередодні Революції Гідності переїхав в Україну з політичних переконань і через переслідування після участі в опозиційних акціях. Під час проросійських виступів у Миколаєві, де він жив кілька років, брав активну участь у відсічі сепаратистським маргінальним угрупуванням. Від початку війни Андрій добровольцем пішов у “Азов”. Брав участь у звільненні Маріуполя та кількох інших боях. 4 серпня разом із побратимами штурмував Мар’їнку. Загін Балагана рухався за БМП, коли серед них спрацював радіокерований фугас. Було поранено семеро бійців, серед яких і Андрій. Він отримав надто тяжкі поранення. Попри надану першу медичну допомогу, Андрій помер у машині, якою його вивозили до шпиталю. Андрія Балагана поховали у вже рідному для нього Миколаєві та назвали одну з вулиць міста його ім’ям.

 

8. Генерал-майор Сергій Кривонос, 1970 року народження, під час боїв за Краматорськ – командир 8-го полку спеціального призначення, Хмельницький. Уродженець Кременчука Полтавської області, Сергій Кривонос усе життя присвятив війську. Влітку 2014 року командував захистом від бойовиків Гіркіна аеродрому колишнього 636-го винищувального авіаційного полку ПВО СРСР в Краматорську. В повній блокаді група Кривоноса обороняла військовий аеропорт 47 діб без втрат серед особового складу – лише один поранений і троє контужених військовослужбовців. Оборона аеропорту стала ключовим чинником для звільнення міста 5 липня.

 

9. Полковник Володимир Чоботок, командир 1282-го центру забезпечення бронетанковим озброєнням і технікою в Бахмуті. В ньому і ще кількох базах навколо Бахмута було зосереджено велику кількість стрілецької зброї та бронетехніки. Від 24 квітня близько сотні терористів п’ять разів атакували арсенали, застосовуючи танки і міномети. Однак усі спроби захопити об’єкт виявились марними. Це була перша збройна відсіч терористам у регіоні. До цього адміністративні будівлі здавали доволі легко.

7 червня терористи заблокували автомобіль полковника Чоботка і розстріляли його разом з усіма пасажирами. Чоботок був важко поранений, але відстрілювався і встиг викликати підкріплення. Його захопили в полон, але бійці Чоботка встигли приїхати, вбили трьох бойовиків, відбили командира і доставили його в медичний пункт лікарні. Згодом його перевезли в лікарню Бахмута для операції. Терористи спробували забрати Чоботка з лікарні, але танкісти з боєм евакуювали полковника на вертолітний майданчик, звідки доставили в Харків. Досі лікується від отриманих тоді поранень. 2 серпня 2014 року полковника Володимира Чоботка нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

 

10. Підполковник міліції Антон Потурайко, 1979 року народження, уродженець Алчевська, старший оперуповноважений відділу карного розшуку Луганського міського управління ГУМВС України в Луганській області. Учасник звільнення Рубіжного, де воював у складі зведеного загону міліції та армійців. Спочатку вони взяли під контроль міський відділ міліції, де встановили український прапор. Потім провели оперативні заходи з розшуку та затримання бойовиків “ЛНР”, які лишились у місті. Одразу затримали трьох із них.

 

11. Капітан 1-го рангу ВМС України Едуард Шевченко, 1977 року народження. Від початку війни був командиром загону 73-го морського центру спеціальних операцій.

Зранку 21 липня його загін із 33 бійців без бою проник у Торецьк повз блокпости сепаратистів, захопив міськраду та підняв над нею український прапор. Звісно, бойовики кинулися на штурм приміщення. Група спецназівців Шевченка понад 7 годин стримувала наступ більш ніж 200 бойовиків з 2 танками і БМП, поки підійшли основні сили української армії. Це й вирішило справу захоплення міста Збройними Силами України. Нагла операція пройшла без втрат, троє військовослужбовців отримали поранення, деякі бійці – контузії.

Капітан 1-го рангу Едуард Шевченко брав участь також у боях за Слов’янськ, Краматорськ, Сіверськ, Ямпіль, Дебальцеве та багато інших. Лицар ордена Богдана Хмельницького та повний кавалер ордена «За мужність».

 

12. Сержант Богдан Макаров, 1992 року народження, командир танку в 51 ОМБр, уродженець Волині. Брав участь у боях за звільнення Сєвєродонецька та Лисичанська. 23 липня з околиці Сєвєродонецька група з танка сержанта Богдана Макарова, одного БМР, БТР та 30 бійців почала заходити в Лисичанськ. БМП пошкодив мінометний обстріл бойовиків, але танкісти не знали цього і дезорієнтовані продовжили рух. Танк відірвався від решти групи майже на кілометр. Зав’язався міський бій, екіпаж танка Макарова знищив БРДМ терористів та п’ятьох бойовиків. Незабаром ліквідували й 4 мінометні розрахунки та кілька десятків бойовиків. Невдовзі танкісти відступили і повернулися до підбитого БМП, де був важкопоранений Богдан Макаров. Після операції та складної реабілітації, на початку жовтня Богдан Макаров одружився з нареченою Емілією в Луцькому військовому госпіталі.

21 жовтня 2014 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

 

13. Солдат Віктор Бойко, 1991 року народження, уродженець Вінниччини. Служив артилерійським розвідником. Саме завдяки вмілим діям української артилерії бійцям “Донбасу” вдалося взяти Попасну.

Передовий спостережний пункт зайняв позиції на блокпосту перед містом. Обслуга рухомого розвідувального пункту ПРП-4 «Нард» (старший лейтенант Костянтин Чурсін, старший прапорщик Володимир Мельник, старший солдат Михайло Шмідт та старший солдат Віктор Бойко) знищили всі укріплення терористів навколо Попасної, крім вогневих точок у житлових будинках. Саме через ці позиції 17 липня наступ бійців “Донбасу” зупинився. Щоб витягнути їх з-під перехресного вогню і не обстрілювати артилерією житлові будинки, де ховались бойовики, артилеристи на ПРП-4 вирушили на підмогу піхоті. Внаслідок того, що в кришку відкритого люка бойової машини влучила бронебійно-розривна куля, Віктора Бойка було тяжко поранено. Він втратив ліву руку, отримав осколкові поранення правої руки, але продовжував вести вогонь. Вибуховою хвилею викинуло також старшого лейтенанта Костянтина Чурсіна. Але попри контузію він наздогнав машину і надав першу медичну допомогу пораненому Віктору Бойку. Артилеристи евакуювали поранених із зони обстрілу противника. В Бахмуті Віктору ампутували ліву руку.

22 липня Попасна була взята.

Указом Президента України від 22 січня 2015 солдат Віктор Бойко нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.

 

14. Олена Білозерська, 1979 року народження, снайперка Добровольчого українського Корпусу. Уродженка Києва, відома журналістка та фотокореспондент, учасниця Революції Гідності. Від початку війни стала добровольцем “Правого сектору” в якості снайпера. У складі 5-го батальйону ДУК “Правий Сектор” разом 93 ОМБр брала участь у звільненні Авдіївки 29-30 липня 2014 року.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування: Які соціально-економічні проблеми для Вас особисто найбільш гострі?

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень