Державна реєстрація смерті
Порядок проведення державної реєстрації смерті врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі–Закон) та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 .
Частиною першою статті 6 Закону повноваження щодо державної реєстрації смерті в Україні покладено на відділи державної реєстрації актів цивільного стану та виконавчі комітети сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.
Під час режиму воєнного стану державна реєстрація смерті проводиться будь-яким органом державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника, незалежно від місця смерті чи проживання померлої особи. Відділи державної реєстрації актів цивільного стану працюють у штатному режимі, крім міст/районів, де такої можливості немає у зв'язку з веденням активних бойових дій.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 9 Закону особа, яка звернулась з питання державної реєстрації смерті, має пред’явити паспорт громадянина України (паспортний документ іноземця) та документи, які підтверджують факт смерті.
Частиною першою статті 17 Закону визначені підстави для державної смерті – це документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров’я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
При цьому частиною шостою статті 17 Закону визначено коло осіб, які можуть звернутися з питання державної реєстрації смерті померлого це: родичі померлого, представники органу опіки та піклування, працівники житлово-експлуатаційних організацій, адміністрацій закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інші особи.
Орган державної реєстрації актів цивільного стану, який проводить державну реєстрацію смерті, вилучає паспорт громадянина України, а також військово-облікові та пільгові документи померлого і на першій сторінці цих документів робить відмітку про те, що власник помер. Непередача зазначених документів померлих не є перешкодою для реєстрації, враховуючи особливий характер такого акту як смерть.
Заява щодо державної реєстрації смерті повинна бути подана в термін не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а у разі неможливості одержання лікарського свідоцтва про смерть, фельдшерської довідки про смерть – не пізніше п'яти днів.
У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) реєстрація може бути проведена в найближчому відділі державної реєстрації актів цивільного стану.
Державна реєстрація смерті осіб, що померли в слідчих ізоляторах або установах виконання покарань, у яких ці особи трималися або відбували покарання, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання до взяття під варту або засудження осіб чи за місцезнаходженням установи.
Частиною четвертою статті 17 Закону визначено виключні випадки проведення державної реєстрації смерті за місцем проживання заявника, а саме:
– якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті;
– встановлення у судовому порядку факту смерті;
– звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом.
На загальних підставах з дотриманням вимог законодавства України проводиться державна реєстрація смерті іноземців та осіб без громадянства. У цих випадках паспортні документи померлого можуть бути як вилучені для подальшого спрямування до Міністерства закордонних справ України, так і повернені особі, яка супроводжуватиме тіло померлого за кордон.
Відповідно до частини п’ятої статті 6 Закону органи державної реєстрації актів цивільного стану повідомляють компетентні органи іноземних держав, з якими Україною укладено договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах, про державну реєстрацію смерті громадян таких держав, якщо правилами договорів передбачено надання зазначених відомостей.
Посилання: https://minjust.gov.ua/m/str_46803
