Насильство у сім`ї – важлива соціальна проблема!
Домашнє насильство, на жаль, доволі буденна річ для українського суспільства. Втім, це не той випадок, коли потрібно терпіти знущання чи соромитись. Навпаки, важливо говорити про це, попереджати такі випадки й інформувати компетентні органи.
Насильство буває різних форм: психологічне, фізичне, економічне та сексуальне.
У побуті насильство може проявлятися у дрібницях.
Ось приклад з життя:
Середньостатистична сім`я, де тато Іван, мама Оксана (перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років) та двійко дітей Юрко та Марічка (відповідно 2 і 7 років) вирішили сходити в театр на виставу.
У піднесеному настрої, мама Оксана кладе квитки в сумку і бачить, що ремінчик сумки відірвався. І коли вона підійшла до чоловіка з проханням дати грошей на нову сумку, неочікувано у відповідь почула словесні образи на кшталт: ти безтолкова, в тебе постійно все рветься і ламається, зрештою, ти й так сидиш вдома, краще пильнуй дітей, ніж сумки викупляй та й взагалі ти нездатна навіть сама заробити собі на цю сумку – це домашнє насильство.
Як наслідок такої ситуації:
-
це відбувалось у присутності дітей, відповідно діти були свідками домашнього насильства (в даному випадку психологічного та економічного);
-
мама Оксана є особою, постраждалою від домашнього насильства;
-
тато Іван є кривдником, тобто особою, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Психологічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, приниження її людського достоїнства, обвинувачення її в тому, у чому вона не винна, демонстрація нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.
Зневага інтересами і потребами дитини (нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, їх що заміняють, у силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров'я дитини наслідків.
Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя.
Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких предметів як знаряддя бузувірства.
Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а також спроби удушення чи втоплення дитини.
У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно усвідомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою.
Економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Сексуальне насильство чи спокуса - використання дитини (хлопчика чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство та сексуальна експлуатація є одним з найбільш тяжких порушень дитини.
Психічні особливості дітей, які постраждали від насильства.
Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються з визначеними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їхнє подальше життя.
Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини.
Деякі з них, навпроти, надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками.
Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: шкода для жертви і для суспільства.
Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо.
Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує у них соціально-дезадаптованих людей, нездатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.
Як же захистити дитину? Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому поводженню з дітьми та насильству в сім’ї. Хто повинен зупинити цикл знущань?
Це можуть і повинні зробити мати та батько, якщо кривдником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.
Основні обов’язки батьків щодо виховання дітей визначені у статті 150 Сімейного кодексу України.
Відповідно до вимог цієї статті батьки, зокрема, зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також поважати її. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання та застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до норм сімейного законодавства сама дитина, у разі порушення її прав та інтересів, може звернутися за їх захистом до поліції, соціальних служб, органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, а у разі досягнення чотирнадцятиліття безпосередньо до суду.
Відповідно до Закону Кримінальний кодекс України, зокрема доповнено такими статтями:
Стаття 126-1: „Домашнє насильство“
Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, - карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Стаття 91-1: „Обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство“
Стаття 390-1: „Невиконання обмежувальних заходів, обмежувальних приписів або непроходження програми для кривдників“
Проблема насильства над дітьми стосується кожного громадянина суспільства. Суспільство не повинно виявляти нерішучості у боротьбі з насильством над дітьми.
Діти - це повноправні члени суспільства.
Нормативно-правові акти з питань запобігання та протидії домашньому насильству
Кримінальний кодекс України;
Закон України від 20 червня 2022 року „Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами“;
Закон України від 04 січня 2018 року (зі змінами) „Про запобігання та протидію домашньому насильству“;
Указ Президента України від 21 вересня 2020 року № 398/2020 „Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства“;
Постанова КМУ від 22 серпня 2018 року № 655 (із змінами) „Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі“;
Постанова КМУ від 22 серпня 2018 року № 658 (із змінами) „Про затвердження Порядку взаємодії суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі“;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2018 року № 728-р (із змінами) „Про схвалення Концепції Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року домашньому насильству та насильству за ознакою статі“;
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2021 року № 361-р „Про затвердження плану невідкладних заходів із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства“;
Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 01 серпня 2018 року № 654 „Про затвердження Порядку винесення уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України термінового заборонного припису стосовно кривдника“;
Наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства внутрішніх справ України від 13 березня 2011 року № 369/180 „Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства“.
