Ветерана праці привітали з 80-річним ювілеєм
Цієї золотої осені святкує свій 80-річний ювілей ветеран праці, дитина війни, вчитель, наставник і керівник Іван Степанович Скорина.
До ювіляра цього дня завітали голова райдержадміністрації Василь Довбуш, голова районної організації ветеранів Петро Уманець, вручили імениннику грамоту райдержадміністрації, подарунок і квіти, подякували за мудрість, багатий життєвий досвід, багаторічну самовіддану працю у розвитку механізації сільського господарства району, навчання молоді хліборобської справи, активну позицію у громадському житті, побажали міцного здоров’я, благополуччя та миру.
Народився 12 жовтня 1936 року в с.Синиця Богуславського району Київщини, в сім'ї селянина. Батько, бригадир тракторної бригади, змалку прищепив хлопцеві любов до техніки. Після звільнення рідного краю від німецько-фашистських загарбників, у 1944 році Іван іде навчатися в сільську семирічку, після чого у 1951 році вступає до Таращанського технікуму механізації і сільського господарства.
То були нелегкі роки післявоєнної відбудови. По закінченні технікуму в 1955 році був направлений до Запорізької області в Акімовську МТС. Працював дільничним механіком і наполегливо мріяв про подальше навчання. Та здійснення мрії змусила відкласти повістка на строкову службу. Служив у Ленінакані (Вірменія), був начальником електросвітлотехнічної системи військового аеродрому винищувальної авіації. Відслуживши, старший сержант Скорина повернувся до рідного села, працював механіком, потім у довколишніх селах головним механіком.
У 1962 році Іван Степанович переїхав до Ватутіного, де працював майстром виробничого навчання в училищі механізації сільського господарства №2. Готував групу механізаторів для роботи на цілинних землях Казахстану, виїжджав і сам до Кустанаю на виробничу практику зі збирання зернових культур. Тут і виявив себе Іван Степанович зрілим спеціалістом: перший у області запровадив груповий метод роботи комбайнів, про що писали всі газети краю. Після переведення Ватутінського училища до Козацького, І.С.Скорина працював майстром виробничого навчання у Звенигородському сільськогосподарському технікумі. У 1967 році Івана Степановича направили на роботу до Звенигородського райоб'єднання "Сільгосптехніка", де більше п'яти років він очолював реммайстерню №1. Тут, нарешті, й давня мрія Івана Скорини здійснилась. Він, без відриву від виробництва, закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства, згодом обійняв посаду головного інженера Звенигородської райсільгосптехніки, а з квітня 1980 року очолив її.
Незрадливим помічником і порадником була і є його дружина, Надія Митрофанівна, з якою побрались у 1964 році. Вона працювала старшим бухгалтером ремонтної майстерні райсільгоптехніки. Подружжя народило і вивчило сина В'ячеслава, котрий нині працює інженером-механіком, та доньку Людмилу, яка вчителює. Мають і внучат.
З січня 1986 року працював заступником голови районного агрооб'єднання на посаді головного інженера, заступника з механізації й електрифікації та матеріального і технічного забезпечення сільського господарства району. На жаль, повсякденна напружена робота на відповідальних посадах підірвала здоров'я Івана Степановича. Довго лікувався, витримав тяжку операцію, отримав інвалідність. Та не з тих, що плачуть, Іван Степанович! У 1989-1993 роках, уже на заслуженому відпочинку, викладав у навчально-курсовому центрі Мінагрополітики при Звенигородському навчальному пункті підготовки і перепідготовки фахівців сільського господарства району.
Іван Степанович Скорина нагороджений медалями "За доблесну працю", "Ветеран праці СРСР", почесними грамотами різних відомств, іншими відзнаками. Його портрет заносили на Дошку пошани сільгосптехніки, також Івана Степановича обирали членом райкому партії, депутатом райради кількох скликань, членом президії райради, він активно працював у міській організації ветеранів.
